Вишиванка для українського народу має величезне художнє, самобутнє і історичне значення. З давніх часів вона об'єднує в собі матеріально - духовні потреби людини, виражену в мальовничих творах, служить не лише повсякденним і святковим вбранням, але і бере участь в національних обрядах. Висока майстерність художньої техніки вишиванки демонструє багатий внутрішній світ людини, прагнення українського народу до прекрасного і піднесеного почуття.
Яскравість, колоритність і практична спрямованість вишиванки демонструється завдяки застосуванню естетичних вимог до форми одягу, її простих конструкцій і крою, різноманітних методів і способів декоративного оформлення, безліччю моделей і матеріалів.
Українська вишиванка багата різноманітністю геометричної орнаментації. Яскраві кольори тканин, що служать основою для техніки вишивки, ідеально виділяють малюнок скрупульозної роботи. Фактура текстилю, колоритні візерунки, розташування орнаменту, технічні прийоми вишивання тісно пов'язані з народним українським костюмом, як єдиний і неповторний образ українських традицій. Орнаменти вишиванки є специфікою культури, уособленням внутрішнього світу народу, територіальних особливостей і етнічних взаємозв'язків.
Нині відомо дві техніки вишивання українського орнаменту на вишиванках - ткацтво і вишивка. Тривалий час на території України ці методи вишивки розвивалися однаково, але ткацьке виконання малюнка більше відноситься до раннього періоду мистецтва. Друга половина 19 століття ознаменується тим, що південні і центральні райони країни віддають перевагу ручній техніці вишивання, а на початку наступного століття повністю витісняється орнамент ткацького верстата.
Для вишивання використовувалися конопляні і льняні нитки домашнього виробництва, пізніше стали застосовувати фабричні бавовняні, шовкові і вовняні нитки. Техніки вишивки вражали своїм різноманіттям і витонченістю. Правобережна частина України, північні і західні райони використовували у своєму ремеслі вишиванки техніку занизування аж до 20 століття. Це старовинний спосіб майстерності, наближений до ткацтва. При такій роботі виходив тільки геометричний малюнок. Інша стародавня техніка вишивання - це різні типи рахункової і вільної гладі. Лівобережна Україна славилася популярністю вишивки прямою гладдю, Полтавщина відрізнялася ажурною технікою мережки, Чернігівщина - виколюванням. Ажурними орнаментами декорували подоли сорочок-вишиванок, придумували складні варіанти візерунків, зшивали різні елементи деталей крою (наприклад, плечові вставки, кокетки, рукави).
З розвитком фабричного виробництва і випуску різнобарвних тканин, друга половина 19 століття ознаменується популярністю вишиванок вишитих по канві. Найбільше поширюється вишивання хрестиком, яке на початку 20 століття ходило нарівні з іншими видами стародавньої вишивки, а потім поступово стало набирати більше переваг. Цей прийом рукоділля створив великі ресурси розробки малюнків народного стилю і реалістичну інтерпретацію рослинних орнаментів на вишиванці.
За всі етапи розвитку, що пройшов народний одяг, разом з ним також вдосконалювались і основи розміщення орнаментів на вишиванках. Так як цей вид одягу є дуже давнім, то і розташування елементів декору на ньому нерідко пов’язують ще з ранніми етапами розвитку, в часи, коли орнаментація відігравала більше не естетичну роль, а роль оберегу. Зважаючи на такого роду вірування, люди старалися розміщувати прикраси на тих частинах вишиванки, де найбільше відкривався доступ до тіла (це горловина, нагрудна частина, подол, низ рукавів). Вишиванки давніх слов’ян з особливою виразністю прикрашався на горловині (або опліччі), яка мала форму круга чи квадрата. На плечовій частині вишивку почали розміщувати ще з тих часів, коли поверх нижньої сорочки, що мала довгі рукава, надягали іншу, без рукавів, або ж з цією метою використовували плащ, який мав орнаментовані краї та застібався за допомогою фібули на плечі.
У кінці XIX ст. - на початку XX ст., враховуючи важливість збереження давніх традицій, розміщення орнаменту на вишиванках в основному зводився до практичних та естетичних аспектів. В залежності від віку, заможності людини, а також від призначення вишиванки, підбиралося відповідне художнє оформлення. Те, як розташовується орнамент, залежало здебільшого від крою вишиванки та супутніх елементів вбрання. Прикрашати слід було тільки ті частини вишиванки, що не були закриті іншими складовими елементами образу: таким чином останній мав композиційну цілісність та завершеність.
Орнамент на вишиванках у різних частинах України розміщувався по-різному, але було і багато спільних рис. Значна частина людей розташовувала його рукаві, що був суцільнокроєним, або ж на вставці чи на частині рукава біля вставки. Жителі північно-західного району українського Полісся наносили орнамент на плечову вставку та на низ рукава. Вишиванка Середньої Наддніпрянщини характеризувалася декорованою вставкою та передпліччям, які мали вигляд двох широких смуг, гармонічно поєднаних художньо. У випадку заповнення рукава вишивкою, остання була представлена у вигляді окремих елементів орнаменту або ж вертикальних композицій.
Місцями для прикрашання також були подоли вишиванки (ляхівки, лиштви, пелени), коміри, манжети. В залежності від того, чи був присутній нагрудний одяг, орнаментували і верхню частину основи. У побуті жителів північної та центральної Київщини був відсутній нагрудний одяг без рукавів, тому декор вишиванки виглядав як широка вертикальна смуга на грудях. В деяких випадках з обох боків від неї додавали по смузі (вони називались погрудками). Якщо взяти в цілому Правобережжя, то орнаментація вишиванок розташовувалася в основному на рукавах, грудях, вставках, манжетах, комірі, подолі. Щодо Лівобережжя, то там орнаментом заповнювались рукави, вставки, поділ, а на комірі, манжетах та грудях його не було. Прикрашання подолу вишиванки на Західному Поліссі не було у традиції.
Мотиви оздоблення вишиванок визначалися локальною різноманітністю. Україні майже однаково властиві рослинні та геометричні, значно рідше – зооморфні мотиви орнаменту. Вони могли поєднуватися між собою або створювати самостійний малюнок.
В середній смузі України взагалі, як і в Наддніпрянщині зокрема були поширені рослинні та рослинно-геометричні малюнки, що зустрічалися у всіх слов’ян. Винятком були лише північні райони Наддніпрянщини. На півночі України побутували, здебільшого, найпростіші геометричні форми малюнка на вишиванках.
На південно-західному поділлі, у гуцулів, в гірських районах Карпат орнамент мав ускладнені форми.
Рослинні мотиви, що їх застосовували бойки та лемки відрізнялися від тих, що використовувалися на середній Наддніпрянщині поліхромністю, технікою виконання, композиційною структурою. У північних районах Чернігівщини та Київщини до наших днів зберегли популярність стародавні геометричні мотиви вишиванок. На більшій частині лівобережжя набув популярності геометризований рослинний орнамент або розташовування хмеликами (хвилястими лініями) зірочок та розеток.
На правобережній Україні широко використовувалися такі мотиви з рослинного світу, як дубове листя, гвоздики, троянди. Елементи світу тварин, здебільшого стилізовані, зберігали свій першопочатковий зміст у назвах: павуки, рачки, метелики, собаки, півники. У полтавській та київській областях зберігалися стилізовані зображення павичів, качок, джмелів.
Колористика декору українських вишиванок, як і зображення, залежали від традицій на певній місцевості.
Наприклад, на Поліссі, Чернігівщині та Полтавщині була популярною однотонна орнаментація. Але монохромність лівобережжя та правобережжя різнилася. У першому випадку переважало вишивання білими чи підфарбованими у різні кольори лляними нитками. Вишивання біллю (білими нитками) було властиве для старовинних вишиванок. Його ареал співпадає з ареалом поясного одягу на зразок плахти. У північній частині Чернігівщини до білого декору інколи додавався червоний колір.
Для Полтавщини характерна вишиванка декорована невідбіленими сірими чи підфарбованими у відтінки коричневого вишивка. На Київщині переважає двокольорова, червоно-чорна вишивка. У цьому випадку домінування певного кольору залежало від віку власника та призначення вишиванки.
На півдні Черкаської області до червоного та чорного додавався жовтий або зелений колір.
Ареал поліхромної вишивки поширюється з південно-західного Поділля у напрямку Карпат.
У другому випадку орнаментація вишиванки виконувалася шляхом ткацтва, а серед кольорів домінував червоний. На півночі Київщині в червоний орнамент вкраплювався синій колір.
Вишиванка, або вишита сорочка, вміщає в собі цілу скарбницю духовності, культури народу, відбиває його національний характер. Це унікальне і самобутнє явище зайняло чільне місце не лише в нашій, національній культурі, але й у європейській та світовій.